Історія Новорічних іграшок
Історія виникнення традиції прикрашати ялинку прикрасами
Наближення Нового року багато хто починає відчувати, коли на прилавках магазинів з’являються новорічні іграшки – різнокольорові кулі, пухнасті гірлянди і інша ялинкова мішура. При погляді на блискучі, як дзеркало, ніжні та крихкі новорічні кульки в кожному дорослому прокидається дитина, в душі прокидаються спогади з дитинства і прагнення знову доторкнутися до чарівництва.
Новорічне свято, це, перш за все, красиве вбране новорічне дерево – ялинка, сосна або ялиця, а очікування новорічної казки, чарівництва, і виконання своїх найзаповітніших бажань пов’язано з Новорічною ніччю не тільки у дітей, а й у багатьох дорослих, які готуються до самого радісного свята року ще з початку грудня. Новорічні ялинкові прикраси, які є невід’ємним атрибутом свята, пройшли тривалий шлях розвитку, а їхня історія дуже цікава. Передноворічне прикрашання будинків жителями європейських країн відомо ще з часів середньовіччя, для цього використовувалися і гілки хвойних дерев, аромат ефірних масел яких розлітався по всьому приміщенню. Влада забороняла це робити, тому що подібні дії сходили своїм корінням до старих, язичницьких традицій, які католицької церкви так і не вдалося повністю викоренити. Звичай приносити додому не гілки, а цілу ялинку або сосну, і прикрашати її з’явився в Європі тільки в XVI столітті, ялинку тоді стали називати «різдвяним деревом» (christmas tree) – у жителів католицьких країн вона дотепер асоціюється не з Новим роком, а з Різдвом.
Класичні правила прикраси зеленої красуні досі практично не змінилися, хоча сучасні іграшки сильно відрізняються від ялинкових прикрас тих часів. Верхівку ялинки вінчає «Вифлеємська зірка», яку за радянських часів заміняли червоною зіркою, в цей час багато прикрашають верхівку іншими стилізованими пристосуваннями, раніше на гілках ялинки красувалися стиглі і соковиті яблука, що уособлювало згадуваний в Біблії «заборонений плід», які згодом були замінені яскравими різнокольоровими кульками. Необхідним атрибутом для прикраси різдвяного дерева були і запалені свічки, запалювали їх в самий урочистий момент. Вже давно замість справжніх свічок використовуються електричні гірлянди, блискучі всіма кольорами веселки.
У старі добрі часи всі ялинкові прикраси були символами, кожне з яких несло глибокий сенс з релігійним підгрунтям. Так, здавалося б, солодкі вафлі – всього лише смачне частування, але вони, розвішані на гілках зеленої ялинки, були нагадуванням про прісних хлібах, які церква в усі часи використовувала для причастя. До середини XVIII століття ялинка прикрашалася тільки їстівними «прикрасами»- яблуками, вафлями, горіхами в золотих папірцях, іншими фруктами та солодощами, пастилою і медовими пряниками. І тільки, починаючи з другої половини XVIII століття, з’являються перші «неїстівні» ялинкові прикраси. На цьому етапі вони ще були примітивними, в кожній родині вони виготовлялися своїми руками з паперу, яєчної шкаралупи і ялинових шишок, покритих напиленням. Незабаром з’являються і перші іграшки, виготовлені майстрами, це були фігурки з латуні і карбуванням, що зображують, головним чином, казкових фей і невинних янголят.
До кінця XVIII століття для прикраси різдвяної ялинки стали використовувати блискучі сріблясті зірочки, різні паперові квіти і всіляку мішуру. Перші ялинкові кулі, так добре знайомі нам сьогодні, з’явилися тільки в 1848 році, а їх батьківщиною став містечко Лауша, розташований в Тюрінгії. Ці кулі не були такими легкими і крихкими, як сьогодні, вони виготовлялися з важкого скла, прозорого або кольорового, а для додання дзеркального блиску з внутрішньої сторони покривалися тоненьким шаром свинцю. Такі кульки зовні покривалися різнобарвними блискітками, але, варто відзначити, таке нововведення коштувало недешево, і дозволити собі покупку ялинкових куль міг не кожен.
Технологія виготовлення куль змінилася вже після 1867 року, коли на території міста був відкритий газовий завод. Застосування газових пальників в склодувному виробництві дало можливість розігрівання скляної маси до досить високих температур, завдяки чому стало можливим виготовлення ялинкових кульок з тонкого скла, вони були набагато легше попередніх, і набагато менше обтяжували гілки різдвяного дерева своєю вагою. Свинцеве покриття, здатне завдати шкоди здоров’ю, на кульки більше не наносилося, а дзеркальний блиск надавався за допомогою нітрату срібла. Пластичне скло стало застосовуватися не тільки для випуску блискучих кульок, з нього можна було видувати ялинкові іграшки будь-якої форми і розмірів – грона винограду, тварин і птахів, фігурки Санта Клауса і маленьких янголят, рибок,
Для розпису ялинкових іграшок використовувалася срібна і золотий пил, кожна іграшка проводилася вручну, а хитромудрі розписи відрізнялися одна від одної. Протягом тривалого часу все скляні ялинкові іграшки вироблялися тільки в місті Лауша, а потім експортувалися в інші країни Європи, в тому числі і в Росії. І тільки на початку ХХ століття ялинкові іграшки стали випускати на мануфактурах і фабриках інших країн – в Богемії, Японії, США і Польщі, а потім виробництво блискучих барвистих куль налагодилося в багатьох християнських державах, де існував звичай наряджати ялинку.
До цього часу склалася і своєрідна мода на новорічні іграшки — в багатих будинках після появи нових, сучасних іграшок кулі старих зразків більше не використовувалися. І якщо в кінці XIX століття при оздобленні ялинки або сосни намагалися використовувати якомога більше яскравих ялинкових іграшок всіх кольорів веселки, то на початку XX століття характерною рисою новорічної моди став мінімалізм, різдвяне дерево не було перенасичене іграшками, використовувалися тільки ялинкові прикраси, витримані в білих і сріблястих тонах. Через кілька років, мода на ялинкові іграшки знову змінилася, скляні кулі стали використовуватися мало, їх замінили ніжні фігурки з блискучого картону, а також оригінальні солом’яні зірочки.
Перші ялинкові іграшки в стилі «техно» з’явилися в німецьких містах Лейпциг та Дрезден, ялинки прикрасили дирижаблі та скляні пароходики, використовувалися і іграшки у вигляді кінних екіпажів, а також фігурки місцевих і екзотичних тварин – слонів і фазанів, жаб і ведмедів.
На території Росії та частини теперішньої України Новий рік в ніч з 31 грудня на 1 січня став святкуватися з 1700 року, за указом царя Петра Великого, звичай прикрашати ялинку теж з’явився під час правління Петра Першого, причому він оголосив ялину саме «новорічним», а не «різдвяним» деревом. І тільки під час царювання російського імператора Миколи Першого з’явився новий звичай – прикрашати ялинку перед Різдвом, так як в ті часи Різдво Христове, нарівні з Пасхою, були найголовнішими святами, а Новий рік святкувався менш пишно. Можливо, такий звичай принесла з собою Олександра Федорівна, дружина Миколи Першого, яка народилася і виросла в Пруссії. Європейська традиція прикрашання ялинки палаючими свічками, а також звичай дарувати подарунки не тільки дітям, а й дорослим, набула широкого поширення серед придворних, і незабаром її перейняли багато жителів Петербурга, в тому числі і міщани. У Росії, як і Європі, ялинку довгий час прикрашали яблуками, горіхами і медовими пряниками, а скляні іграшки завозилися з Німеччини. Незабаром, зрозумівши вигідність виробництва ялинкових іграшок, цією справою зайнялися і російські промисловці, а в якості матеріалів для їх виробництва використовувалося не тільки скло, але і вата і пап’є-маше.
Після революції різдвяного пишності майже прийшов кінець: з 1927 по 1935 рік ялинкові іграшки перестали виробляти. Втім, довго Радянська Росія без свята не жити не захотіла, і в 1935-му в газеті «Правда» вийшла стаття з боязким закликом «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку!». Різдвяна ялинка досить швидко перекваліфікувалася в ідеологічно правильну комуністичну новорічну ялинку – як і іграшки. Не минуло й двох років після виходу статті, як в Будинку Союзів встановили ялинку, прикрашену кульками з портретами членів Політбюро. Саморобні ж картонні іграшки, загорнуті у фольгу фрукти і фігурки з вати разом з духом дореволюційного Різдва пішли в небуття. Зате на фабриках почали в промислових масштабах випускати скляні фігурки фізкультурників, парашутистів, піонерів, аеропланів, поїздів, прикордонників з собаками, броньовиків. Віфлеємська зірка на верхівці ялинки швидко трансформувалася в кремлівську п’ятикутну. Час минав, і на скляних кульках змінювали один одного портрети сильних світу цього.
Під час Великої Вітчизняної війни ялинкові іграшки теж випускалися – правда, дуже маленькими партіями: танки, солдати, літаки. Після 1947 року 1 січня знову оголосили святковим вихідним днем, а ялинкові іграшки стали різноманітніше: на гілках красувалися всілякі герої казок, милі звірята. Після виходу фільму «Карнавальна ніч» в моду повернулися скляне намисто. У 1960-і трапився космічний бум, і на всіх ялинках країни з’явилися космонавти, ракети, супутники, планети. Справжні фрукти і овочі з ялинок пропали, зате з’явилися скляні, як демонстрація сільськогосподарських успіхів Союзу. За часів Микити Хрущова була особливо популярна кукурудза, цариця полів. Правда, з приходом до влади Леоніда Брежнєва вона з ялинок практично повсюдно зникла.
Зараз київські школярі теж можуть долучитися до створення ялинкових прикрас – завдяки нашому майстер-класу .